Десь… у нічному небі… поміж зірок… я залишила своє серце…
Шелест листя… тиха хода… Маленька душа, вся в білому, ледь торкалася землі… Вона вже знала, хто вона і знала навіщо… Вона подивилася в очі всесвіту і взяла за руку Осінь… Вона, як ніколи відчувала цю Землю… але дуже хотіла у небо…
Сьогодні вона попросила в Бога подарувати їй час… час, щоб подивитися в чисту безмежність очей…, щоб дихати ніжністю, щоб відчувати під ногами саме цю мить…, мить, що плине… Мить плине, а вона залишається стояти поміж зірок, дивитися на осінь…, зиму…, весну та літо… Вона щаслива, що може відчувати…, може бути людиною, ходити по Землі, бачити сонце, зазирнути в зелені очі…
Шелест листя… тиха хода… Маленька душа, вся в білому, ледь торкалася Землі… Її дотики лишали яскраві сліди на безкрайньому небі…
